Байки Івана Крилова На Українській Мові
Дитячі роки Івана Крилова пройшли в Твері. У 1806 він надрукував тільки 3 байки. Байки иван Крилов в книгу ввійшли як найбільш відомі байки И.А.Крилова, які діти вчать ще. Відомо, що сюжети багатьох байок виникли ще в давнину, але байкарі різних країн використовують їх для написання нових творів. Як виникає новий твір на основі відомого сюжету, спробуємо дослідити це на прикладі байок Езопа і Крилова. Езоп — легендарний поет, якого вважають засновником жанру. З цієї байки в усі часи робився приблизно такий. Популярність Івана Крилова в Росії.
Добірка кращих байок Леоніда Глібова Гава і Лисиця Літаючи по дворах, Гава Шматок ковбаски добула; Хоч кажуть, що вона дурна роззява, А до крадіжки здатная була. От узяла та й полетіла, Щоб недалечко, у ярку, На самоті поснідать до смаку: Усе було, ще ковбаси не їла. «Спасибі,— думає,— розумним головам, Що в світі потрудились, Усячину робить навчились; Поміж людьми, як кажуть, добре й нам: Що-небудь можна роздобути». Не вспіла Гава носом ткнути, Аж і Лисичка тут стоїть І жалібно квилить: — Голубко-кумонько!
Тебе я ждала-ждала, Аж плакала, як виглядала, Щоб голосочок твій почуть, Хоч на хвилиночку про горенько забуть Ти, може, серденько, того й не знаєш, Як гарно, любо як співаєш — І соловейко так не втне Розваж хоч трошечки мене! — Прийшлось роззявитись дурному горлу: — Кра! — а ковбаса додолу, Лисичка хап — і у кущі мерщій,— Оддячила кумі своїй! Прокракала роззява, огляділась — Чортма куми і снідання нема — А щоб ти,— каже,— подавилась, Лукавая кума! Прилащиться підлиза хоч до кого: Солодкії слова Приманюють великого й малого,— То вже така дурниця світова; Про се розумні знають люде, Та що ж ви будете робить: Хто маже — не скрипить,— Так, мабуть, і довіку буде. Гадюка і Ягня Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить.
Мале Ягнятко там гуляло; Скік-верть, сюди-туди — Та якось під той дуб і доскакало, Не сподіваючись біди Гадюка кинулась та й укусила,— От так, як бач, Безвинного занапастила. Ягнятко в плач, А потім на травицю впало: — Ох, за що ж, за що? — простогнало А бісова Гадюка знов сичить: — Щоб тут гулять не сміло!
Ти, може, затоптать мене хотіло,— Вас треба вчить! — Ягнятко більше не озвалось На світі нажилось, награлось Затихло спить Колись і між людьми чимало Таких ягнят попропадало. Тепер гадюкам час сказать: Минулися вже тії роки, Що розпирали боки,— Дай, боже, правді не вмирать!
Жвавий Хлопчик Був собі Хлопчик дуже жвавий, Моторний і цікавий: До всього придивлявсь І пильно прислухавсь; Що між собою скажуть люде — Почує, довго не забуде. Наслухавсь він, що дуже довгий світ, Куди не глянь — все світ, ні тину, ні воріт. От, як діждали літа, Придумав він побачить того світа І на комору зліз; як глянув — аж зрадів. «От,— думає,— якби я полетів Далеко, аж у степ І! Добре б нагулявся, До вечора б додому не вертався; Літав би я туди щодня» Де не взялась Свиня І стала чухать об драбину Багном обляпаную спину, Та так же тре, аж снасть тріщить; А Хлопчик на Свиню: — Чу-чу, чу-чу! — кричить Посунулась драбина і упала; Свиня захрюкала і — драла; А Хлопчик на ввесь двір заголосив, Як крейда побілів, Забув і довгий світ, забув і степ широкий, Страшний йому зробився дах високий Хотів уже скакать,— Була б тоді нахаба! На щастя, вийшла з хати Баба І кинулася рятувать.
— І як ти тут,— питає,— опинився? — За Бабу Хлопчик ухопився. — Я,— каже,— зліз, драбина тут була, А чорная Свиня прийшла І чухаться тут заходилась. Драбина хить — і повалилась, Зоставсь я угорі перелякавсь — Ох, мій голубчику маленький! Ще добре, що зоставсь! От якби впав, і був би неживенький, І горенько б тоді було Чого ж тебе туди знесло?
— каже він.— Хотів я подивиться, Чи дуже довгий світ. Дивився б із воріт, А лізти високо малому не годиться. Ти, може, й світ хотів би облітать? Тепер минулося, а вдруге не минеться; Бач, в грудях сердечко, неначе пташка, б’ється. І рученьки, і ніженьки тремтять.
Скажу я вам, не тільки що дитині, Як мудрий дід мовляв мені колись, Що вік живи, учися, стережись І пам’ятай, що є на світі Свині. Коник-стрибунець У степу, в траві пахучій, Коник, вдатний молодець, І веселий, і співучий, І проворний стрибунець, Чи в пшениченьку, чи в жито, Досхочу розкошував І цілісінькеє літо, Не вгаваючи співав; Розгулявся на всі боки, Все байдуже, все дарма Коли гульк — аж в степ широкий Суне злючая зима. Коник плаче, серце мліє; Кинувсь він до Мурав’я: — Дядьку, он зима біліє! От тепер же згину я! Чуєш — в лісі ворон кряче, Вітри буйнії гудуть? Порятуй, порадь, земляче, Як се лихо перебуть! — Опізнився, небораче,— Одказав земляк йому,— Хто кохав життя ледаче — Непереливки тому.
— Як же в світі не радіти? Все кругом тебе цвіте,— Каже Коник,— пташки, квіти, Любе літечко на те; Скочиш на траву шовкову — Все співав би та співав.— На таку веселу мову Муравей йому сказав: — Проспівав ти літо боже,—- Вдача вже твоя така,— А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака!
Объявления на Avito - подать объявления в Челябинской области. Объявления о продаже перфораторов, шуруповертов, сварочных аппаратов и генераторов раздела инструменты в Челябинской области на Avito.
Ластівка й Шуліка Трудяща Ластівка край берега літала, Земельку мокрую збирала, Щоб хатоньку собі зліпить, Щоб де було і їй, і діткам жить, Тихеньку долю веселити, І бога, і людей хвалити. Сидів Шуліка на вербі І так до неї обізвався: — Дивуюсь я тобі,— Не раз я придивлявся, Усе ти між людьми і не боїшся їх, Пройдисвітів таких, Не тільки що під стріхою співаєш, Ще й у вікно літаєш От хоч і я — не в тебе вдавсь, Шулікою на світі звуся, А лиха від людей набравсь, І зло бере, а все-таки боюся; Досадно стане хоч кому: Тобі привіт, мені — біда велика.— А та йому: — Я — Ластівка, а ти Шуліка; Я людям не чинила зла, Де не була, А ти подумай, пане-брате, Яке життя твоє завзяте: Ввесь вік курчат і пташечок хапав, Ні ласки, ні жалю не знав.
Давно-давно мовляють люде: Що добренько роби, то добре й буде. Лев та Миша Старенька Миша горювала: Їй ніде, бідній, було жить, Головоньки на старість прихилить; Сама собі по світові блукала Діток нема: були колись — Теперечки по світу розбрелись,— Одним одна зосталась мати. Пішла вона звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля їх милості близенько. — Хоч сила всім страшна твоя, Хоч пан ти,— каже,— між панами, Та хто зна, що ще буде з нами: В пригоді, може, стану й я — Хто?
— Лев заревів.— Така погана? Мене, такого пана, Сюди задурювать прийшла? Бач, теревені розпустила! Тікай, поки ще ціла!
— Злякалась Миша та притьмом Поміж травою, лопушком З переполоху почухрала — Туди-сюди— й з очей пропала. Раз Лев пішов поживи розглядать Та у тенета якось і піймався. Рвонув він раз — тенета не тріщать; Удруге, втретє — ні Вже як не силкувався Як не ревів, Як не вертів, А все-таки не вивертівсь — зостався. Прибігли люди, узяли Зв’язали бідного та й повезли По ярмарках в залізній клітці На диво світові всьому (Видно, були німецькі митці!). Прийшлося гірко бідному йому Згадав про Мишу, що вона казала, Та й дума плачучи: «Якби вона була, Загинути б мені, дурному, не дала; Тенета б всі попрогризала І я б гуляв оце в зеленому гаю, Мов у раю» А сам, сердешний, слізоньки ковтає: Є каяття, та вороття немає!
Скажу я, люди добрі, й вам (До казки приказка годиться, Хоч і панам): Не плюй в колодязь: пригодиться Води напиться. Лисиця й виноград Прибігла раз Лисичка у садок; Вподобавсь дуже їй привітненький куток — І гарно погулять, і любо подивиться, То тим, то сим там можна поживиться. Глядить — На тичках виноград висить, Густесенько, аж тички нахиляє.
«От,— дума,— снідання смачне; Усяка ягідка неначе привітає, Неначе каже: їж мене». Та от біда яка: відкіль вона не гляне, Де не зопнеться — не достане; Облизує роток — Хоч би десяток ягідок. — Бач,— каже,— люди як хитрують, Неначе носом чують— А на вершечку поравсь Горобець: Усюди він, проворний молодець, Примазаться уміє на дурничку,— На те вже вдавсь. Побачив він Лисичку І зараз обізвавсь: — Здоровенька була, Лисичко! Поласуй з нами, молодичко!
А виноград же то який! У вашому гаю не виросте такий!— Лисичка думає: цвірінькало ти сучий, Без тебе знаю я— Ні,— каже,— нам не йде, Кислючий-прекислючий — Оскома нападе! — Розсердилась вона і подалась додому, Жалкуючи, що бігла по-дурному. Так завидющий чоловік На брехні верне свій язик; Чого не втне чи не достане — Усе погане. Вівці та Собаки Один заможний господар Надумався Вовків злякати. «Що,— каже,— той вівчар Собак дві сотні назбирати!» Здається б, і гаразд було: Вовки полохать перестали,— Так друге лихо підросло: Свої Собаки шкодить стали.
Аж жаль бере, як розказать: З Овечок перше вовну драли, А далі м’яса забажали Та й ну щодня Овець качать. До осені звели отару Зосталось, може, з пару, Та й тих упорали під темну ніч, Щоб більше не кортіло. На се коротка річ: Дурний порядок — дурне й діло.
Ведмідь-пасічник У темнім лісі, за горами, Зібравсь усякий звір: Вовки, лисиці з ховрахами, Зайці дурні, шкодливий тхір І ще там деяких чимало Безпечно в лісі панувало. Була і пасіка у них Нехай, мов, люди не гордують, Що тільки все вони мудрують У хуторах своїх! От радиться громада стала — Кому б то пасічником буть? Лисичка зараз і вгадала: «Ведмедика кликнуть!» Послухали і по-дурному Постановили, що нікому Так не впадає, як йому. Не то розумний — дурень знає І скаже світові всьому, Як скрізь Ведмідь той мед тягає,— Так де тобі! І не кажи,— Себе, мов, стережи!
Почав Ведмідь хазяйнувати, У пасіці порядкувати: Щодня він мед тягав Та в берлозі ховав. Дознались, кинулись до його — І меду не знайшли нічого До суду потягли, Прогнали злодія старого Та ще й приказ дали: Заперти бісового сина На цілу зиму в берлозі. Ведмедику лиха година: Зарився у лозі, Дарма, про все йому байдуже, Лежить та ласує медком. «З тобою,— дума,— милий друже, Нам тільки й жити двом». Таких Ведмедів на приміті Ще трохи є у нашому повіті. Білочка Пухнату Білочку до себе Лев прийняв, Навіщо й як — того ніхто не знав, Бо не довідались сороки-цокотухи; Вони б усюди брехні рознесли, Зробили б бугая із мухи: «І так, і перетак, ми бачили, були».
Байка Квартет Іван Крилов На Українській Мові
Дознався я, що Білочка служила, Нічого не робила; Було їй сказано: нікуди не втікать І панову хандру потроху розважать. Марудна служба, що й казати; Аж жижки трусяться скакати, А тут сиди, очицями моргай. Наш вік біжить, не скажеш: потривай. І Білочка свого діждала — Старенька і беззуба стала; Пора прийшла — І службу відбула. За те чумацький віз оріхів наділили; Хоч слово панове справдили, Аж любо глянути — оріх в оріх,— Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти, Та тільки що ж? Дивись на них: Дали тоді, як нічим гризти. Є приказка весела: їж, Коли роток ще свіж, А то, як прийде час, зов’яне, Тоді ніщо вже не загляне.
Байки Івана Крилова На Українській Мові Квартет
Мені сподобалося дуже гарні байки, але деякі байки дуже ВЕЛИКІ. Я хочу щоб було більше байьок!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!